Мою увагу завжди привертало те, якого значення Хосемарія Ескріва надавав назві Opus Dei. Пояснення є біографічним і дозволяє зрозуміти засновника цього руху та його духовну величину. Ескріва знав, що він має щось заснувати, а водночас був свідомий, що оте "щось" не є його справою, що він нічого не винайшов. Господь використав його як інструмент, насправді це була не його справа, а Божа (Opus Dei – лат. "Божа справа").
Коли я розмірковував над цим фактом, мені спали на думку слова Господа з Євангелія від св.Йоана: "Отець Мій творить аж по сю пору" (5,17). Ці слова Ісус промовив під час дискусії з "релігійними спеціалістами", які не бажали визнати, що Господь може працювати навіть у суботу. Ця дискусія відкрита й досі, її продовжують люди наших часів, у тому числі й християни. Дехто думає, що, створивши світ, Господь подався на спочинок і вже більше не цікавиться буденними справами, не втручається у наше щоденне життя. Проте Ісусові слова підтверджують протилежне. Людина, відкрита перед присутністю Бога, усвідомлює, що Бог завжди діє, і сьогодні теж. Тому ми повинні дозволити Йому увійти в наше життя, дозволити діяти в нас. Бо так народжуються справи, які готують майбутнє і відновлюють людство.
Все це допомагає зрозуміти, чому Хосемарія Ескріва не вважав себе "засновником" чогось, а тільки розглядав себе як людину, яка хоче виконати Божу волю, виступити на підтримку Його справи. Ескріва є переконаний, що Бог не залишив цей світ напризволяще, що Він працює неустанно, а ми маємо віддати себе в Його розпорядження, бути готовими й здатними відповісти на Його поклик. Для мене це послання має величезне значення. Воно допомагає подолати найбільшу спокусу наших часів – зухвале мислення, що після Big Bang Бог відійшов від історії. Божа дія не зупинилася після так званого великого вибуху, а постійно триває в часі – як у світі природи, так і в світі людини.
Засновник Opus Dei казав: "Я нічого не винайшов, це Він усе зробив. Я тільки намагався бути готовим і служити Йому як інструмент". Ці слова та справа, що нею є Оpus Dei, глибоко позначені внутрішнім життям її засновника. Бо хоч він намагався бути скромним, та дав нам змогу зрозуміти, що був у постійному діалозі, в справжньому контакті з Тим, Хто створив нас і Хто діє через нас і з нами. Книга Виходу говорить про Мойсея, з яким Господь розмовляв віч-на-віч, ніби приятель із приятелем. Здається, в нас не бракує підстав застосовувати щодо Хосемарії Ескріви аналогію такої розмови з Богом, наче приятель з приятелем – слова, які відкривають двері світу, аби Бог міг бути в ньому присутнім, міг діяти і все перемінювати.
У цій перспективі можна краще зрозуміти, що таке святість і загальне покликання до святості. Знаючи чимало історій святих та розуміючи, що під час канонізаційного процесу шукають "героїчні" чесноти, можна помилитися щодо концепції святості: "Це не про мене, – думаємо ми, – я ж не здатний досягнути героїчних чеснот. Це надто висока мета". Тому святість стає зарезервованою для "великих", чиї зображення ми бачимо на вівтарях, і хто зовсім не такий, як ми, прості грішники. Але це помилкове уявлення про святість, неправильне розуміння, яке, на мою думку, Хосемарія Ескріва пояснив і виправив.
Героїчна чеснота не означає, що святий – це ніби "спортсмен" святості, який виконує неймовірні вправи, що їх звичайні люди не наважаться робити. Ні, святість – це щось абсолютно інше; це означає, що у житті людини об’являється присутність Бога. Може, йдеться тільки про термінологію, оскільки прикметник "героїчний" часто пояснюють невдало. Героїчна чеснота не означає, що хтось робить великі справи власними силами. Це означає, що в житті такої людини з’являються речі, яких вона сама не зробила, вона тільки була відкрита і готова до Божої дії. Іншими словами, бути святим – це розмовляти з Богом, немов приятель із приятелем. Оце і є святість.
Бути святим не означає бути кращим від інших; святий може бути дуже слабким, робити багато помилок у своєму житті. Святість – це глибокий зв’язок із Богом, це дружба з Богом, це дозвіл, щоб Він діяв, бо тільки Він один справді може зробити світ добрим і щасливим. Коли Хосемарія Ескріва казав, що всі люди покликані до святості, – здається, він мав на увазі свій особистий досвід. Він не робив неймовірних справ, а просто дозволив Богові діяти у своєму житті. Звідси народжувалася велика віднова, сила добра у світі, хоч людські слабкості тривали й надалі. Правду кажучи, ми всі здатні, ми всі покликанні відкритися на дружбу з Богом, не втікати від Його рук, говорити з Ним, як із другом, знаючи, що Господь – це справжній приятель кожного, й тих, хто нездатний робити великі справи власними силами.
Все це дозволило мені краще зрозуміти духовний характер Opus Dei: дивовижну єдність, яка існує між абсолютною вірністю великій традиції Церкви та вірою з її дивовижною відкритістю перед справами цього світу, чи то йдеться про науковий світ, чи про світ звичайних професій тощо. Людина, яка є пов’язана з Богом, яка перебуває в постійному контакті з Ним, може наважитися відповісти на нові виклики і вже більше не боятися. Бо той, хто тримається Божих рук, завжди опиниться в Божих руках. Відтак, страх проминає, а замість нього народжується відвага відповісти на виклики сьогоднішнього світу.
Кардинал Йозеф РАЦІНГЕР
L’Osservatore Romano (Ватикан), 6 жовтня 2002 р.
(Переклад "КВ")